“Співайте українське на здоров’я!”
(Гуррт Мандрівних Д’яків “Вертеп”)
Як це не дивно, але власне українська музика
(маю на увазі етно та фолк) в межах самої України сприймається
виключно за екзотику – такий собі парадокс, що його ніде,
у жодній іншій країні, не зустрінеш. Відтак, дається взнаки
заяложене стереотипне шарварково-борщове уявлення про носіїв
та творців такої музики: це має бути конче село, найкраще
– десь у диких горах, вишиванка, козацькі вуса, бринза, сало
тощо. Є, правда, ще альтернатива, але тут вже йдеться про
псевдофольк, тобто так званий “комерційний” український музон,
що його залюбки “крутять” “рагулі” на селі.
Але. На те вони й стереотипи, аби їх спростовувати, а якщо
й не спростовувати, то, принаймні, “виводити” із “диких” гір
на велику сцену міст і танцмайданчики нічних клубів, себто
із “неформату” витворювати формат. І якщо закордоном цей формат
(“ВВ”, “Гайдамаки”) сприймається на ура (саме через екзотичність),
то в Україні (через те саме, зауважте) стає автоматично меншовартісним
і годі. Ну, хто піде на “якийсь там” “Вертеп” у “Ляльку” 17-того
жовтня!?
Але. Маємо ще одне “але”. Оце закордонне “ура” таки робить
свою справу, і хоч щодо українського шоу-бізнесу допоки доводиться
говорити виключно як про шоу, це шоу починає подобатися і
нашому глядачеві-слухачу (як на мене, то саме за інерцією
з-Заходу), і виявляється, “-бізнес” вже не за горами (дикими).
А суперечки (мало не бійки) з приводу вже “дикої” Руслани
– це тільки доказ, що лід, нарешті, скрес!.. І що нам не байдуже,
що нам вже кортить слухати, аналізувати, критикувати, дивитися,
і що не треба вже закликів “Слухай Українське!” нам, українцям,
тобто ПРОЦЕС розпочався, прикро лише, що “трохи запізно”...
Окрім того, прикро і водночас цілком нормально, що нас, львів’ян,
“західняків”, нашої ж музики і навчають (як грати, так і слухати):
польський Квартет “Йорґі” (який грає “пастерний”
джаз, тобто автентичний, фольковий, настільки гуцульський,
що їх складно окреслити: польські гуцули чи гуцульські поляки?!),
“YESKIEZSIRUMEM” (культову фольк-рокову
групу, яка в Польщі отримала усі можливі молодіжні премії
та призи (а їх аж вісім!!!)),
Міколай Тшаска зі своїм новим (також польським) проектом
“Маламут Тріо”, який найближчим часом видасть
на-гора спільний проект із Андруховичем...
Та й, зрештою, наші, українські: харківський гурт “Калєкція”
(зі своїм неперевершеним “етностьобом”, гурт представляє Чільна
Українська Молодіжна Wистецька Агенція (ЧУМWА), зокрема її
директор – Тетяна Доній)
або ж недавні (і вже постійні) гості “Ляльки” з Дніпропетровська,
представлені Арт-Проектом “Вертеп”, – Гуррт
Мандрівних Д’яків “Вертеп” (для невтаємничених -
скорочено Г.М.Д. “Вертеп”).
Отож, після їхнього виступу зухвале питання (зазначене вище)
природно (і гарантовано) видозміниться на “Ну, і хто тепер
не піде на “Вертеп”?!” Направду, музика настільки мелодійна,
красива (я би сказала навіть розкішна), масштабна як за використанням
тематики, мелодик, мотивів, настроїв, так і за використанням
різних (не лише народних) інструментів, настільки енергетично-вибухова,
запальна, “свіжа”, молодецька і водночас професійна, що, здається,
не наслухатися її ніколи, не запам’ятати і не прочути її й
за десять прослуховувань...
І це неймовірно тішить: складна музика, під яку так легко
думається і почувається. Це, певно, один із секретів “вертепівської”
філософії. Окрім того – вражаючий вокал Оксани Бондар
(вокал, мотиви , колорит, - не дарма група відверто хизується
своїм “соловейком” та своєю красунею) та Олексія (Льоні) Бондаренко (вокал, гітари,
музика, тексти, відродження матеріалу).
Так як добротний вокал - велика рідкість (і радість, до
слова) для більшості сучасних гуртів, то це перше, що впало
у вічі на початку концерту (звісно, після кількості музикантів
та інструментів на сцені).
У “Вертепі” співають практично всі, і не просто співають,
а вміють співати (чого не скажеш про вміння усіх так само
блискуче рухатися на сцені). Тому часом складно зорієнтуватися,
хто ж то щойно проспівав, скажімо, приспів або створив чудернацький
спецефект не менш чудернацьким інструментом (наприклад “дощовиком”
або ще як його називають “дерево, яке плаче”).
Розкутістю та невибагливим поводженням
на рівні акторського таланту на сцені привернув увагу Тимофій
Хом'як (Тім) (вокал, дуди-сопілки, дощовик, музика,
тексти, продюсування, автор та керівник проекту), який міг
запросто задля ілюстрації тексту закурити цигарку біля мікрофону
чи приставити дві сопілки собі до голови, неначе роги... Словом,
молодці, що там казати.
Щоправда, Гуррт настільки здивував та збентежив
присутніх “ляльківчан”, що ті так і не наважилися за цілий
вечір потанцювати біля музикантів (окрім одного сміливця).
Цей факт, здається, трохи образив “вертепівців”, хоча оплески
не вщухали аж доти, доки вони тричі не вийшли грати на біс.
Отакої.
Мене ж спантеличило те, що по виступі,
коли я запросила до інтерв’ю цілий гурт, Тимофій категорично
був проти, мовляв, він один дає інтерв’ю – така політика
“вертепівців”. Гм... А на сцені вони були такою командою...
Ні, звісно, я не маю нічого проти, політика єдиного лідера
(або ж фронт-мена гурту, який один-єдиний має фігурувати
на прес-конференціях, в інтерв’ю тощо) є досить ефективною
(та й ефектною, адже він – лице команди), і нею послуговуються
чи не всі аси й молодняк (оминемо світовий рівень: “Скрябін”
і Кузьма, “Океан Ельзи” і Вакарчук, “Neon” і Лєсний і т.
д. і т. п.), але повторюю – на сцені цього абсолютно не
відчувалося, навіть навпаки. Зрештою, може, я помилилася,
адже після повторної моєї пропозиції щодо всього гурту,
Тимофій закликав усіх сімох... Тобто до вже нам відомих
Оксани, Олексія та Тимофія доєдналися Бугай Федір (вокал,
ударні, баян, музика, перкусія), Латунов (старший) Дмитро
(перкусія, ксилофон, бамбукова флейта), Степанов Дмитро
(сурма) та Супрун Сергій (вокал, море гітар, бас, перкусія
голоси, розумні ідеї, аранжування, музика, художнє керівництво).
- Розкажіть, будь-ласка про свій гуррт,
історію виникнення, назву, минуле, - питаю, бо вперше бачу
і чую “Вертеп” на відміну від мого оператора Володимира
Зайковського.
- Ми відповідали вам на це питання, здається,
півтора року тому – ви про це вже про все знаєте. – Розпочав
Тимофій. - Створилися ми восьмого березня на Міжнародний
жіночий день 2001-го року. Тоді відбувся наш перший концерт,
відтоді і святкуємо. Склад команди: ядро є постійне, так
само постійно змінюються музиканти, тобто хто хоче, той
приходить і грає з нами. Кістяк, власне, і сидить перед
вами: Оксана, Олексій, Сергій, Федір, Діма та я.
- Грається в команді добре, - доповнює
Діма, - я вже півтора року в команді і мені справді дуже
подобається.
- Хлопці мені як рідні брати, - відповідає
на запитання про те, як воно, у товаристві самих хлопців,
чи не ображають, Оксана. - Дуже подобаються всі, і з ними
дуже легко працювати. Звичайно, іноді бувають деякі суперечки.
Чи тримаю під каблуком хлопців? Я гадаю, що це зайве.
- Та як же ми можемо образити її? – продовжує
Тимофій. - Таку красуню, такого соловейка! Як вона потрапила
до команди? Вона нас сама знайшла. І це сталося задовго
до того, як створився Гуррт Мандрівних Д’яків “Вертеп”,
і випадково!
- Який стиль граємо? - перепитує Олексій.
- Якийсь сплав сучасної народної музики із домішками різних
стилів. Ми граємо таку музику, якої бракує Дніпропетровську.
- А саме гуцульську, бо... – доповнює
Федір. - Справа в тому, що в мене діди та бабусі із Західної
України, де ми буваємо частенько, тож наслухалися багатенько.
Тобто маємо таке коріння. Але я не диктую таким чином “політику”
цілому гурту, ні, чому, всі “за”.
- Ми просто закохалися в це, - втрутився
Сергій, - я, наприклад, ніколи нічого спільного не мав із
народною музикою взагалі аж доти, доки я не познайомився
із цими людьми.
- Так, до речі, - приєднався Тимофій.
- Сергій до нас “переграв” у багатьох гуртах і фолком не
цікавився взагалі, хоча це не єдине джерело нашої творчості.
Якщо ми захочемо зробити щось інше, то ми зробимо, якщо
вийде, звичайно. І я гадаю, що вийде і ми таки зробимо багато
чого. Чи нас порівнюють із “Гайдамаками”? Було трошки, ми
відійдемо від цього. Вони грають стиль “КарпатенСКА”, а
ми – “ноустайл”, тобто ми не граємо ні за жодним стилем.
Як опинилися у Львові? Дякуючи МО “Дзизі”, Маркіяну, звичайно,
ми сюди вперше потрапили півтора року тому і вже тут втретє.
Враження від Львова? О, давайте не будемо банальних питань
задавати, враження найкращі, звичайно. Всі просто в захваті!
- Знаєте, мені минулого року навіть не
хотілося їхати додому, - відповідає Оксана на “банальні”,
але такі нав’язливо-вперті запитання чи не усіх львів’ян
з категорії “неможливо не задати, аби не дай Боже не почути,
звісно, захоплення”. Відповідно найчастіше таке захоплення-відповідь
є найбільшою перепусткою до серця найзатятішого львів’яки.
- Я хотіла залишитися тут назавжди. Місто дуже гарне...
Наостанок група розмірковувала над побажаннями
самим собі:
Оксана: “Щоб ми всі
були разом. Тоді, я гадаю, у нас вийде все, що ми собі задумали”.
Олексій приєднався до слів Оксани: “Бути разом усією командою”.
Діма: “Хочеться продовжувати
в тому ж дусі, а мені особисто навчитися грати на саксофоні”.
Тимофій: “Записати ще 98 альбомів – два вже записали”. Федір:
“Здоров’я, щоб ми всі були разом і грали приємну музику,
яка би всім подобалася”.
Сергій: “Я побажав би
всім нам навчитися працювати, бо ще не вміємо, розумієте,
музики – це такий народ, який все-таки не вміє працювати,
цього би я побажав усім”. – Ось така самокритика і дружба!!!
Гадаю, це вже гарантія успіху.
Що ж, веретепуйте, д’якуйте, мандруйте
– так тримати!
І дзиґуйте разом із нами!
Марія ТИТАРЕНКО
P.S. До речі, докладніше
про гурт та арт-проект “Вертеп” можна прочитати на їхньому
сайті www.artvertep.dp.ua , а зокрема про д’яківський альбом
“Підпілля”, про який там (на сайті) написано от що:
“Присвячується нашим батькам і дітям.
Це, Наші пісні - без забобон, часового, релігійного чи політичного
цензу. Це, Наші свята, які шануємо, і природнім кодуванням,
магією слів та музики лагодимо гармонію у світі. Це, Наше
митецьке підпілля, яке винов(с? – Авт.)иться на слух верхнього
поверху. Усі композиції присвячені відповідним "Нашим"
числам, і їх виконання доречно саме в ці дні. Співайте на
здоров'я!”