Мене ж спантеличило те, що по виступі, коли я запросила до інтерв’ю цілий гурт, Тимофій категорично був проти, мовляв, він один дає інтерв’ю – така політика “вертепівців”. Гм... А на сцені вони були такою командою... Ні, звісно, я не маю нічого проти, політика єдиного лідера (або ж фронт-мена гурту, який один-єдиний має фігурувати на прес-конференціях, в інтерв’ю тощо) є досить ефективною (та й ефектною, адже він – лице команди), і нею послуговуються чи не всі аси й молодняк (оминемо світовий рівень: “Скрябін” і Кузьма, “Океан Ельзи” і Вакарчук, “Neon” і Лєсний і т. д. і т. п.), але повторюю – на сцені цього абсолютно не відчувалося, навіть навпаки. Зрештою, може, я помилилася, адже після повторної моєї пропозиції щодо всього гурту, Тимофій закликав усіх сімох... Тобто до вже нам відомих Оксани, Олексія та Тимофія доєдналися Бугай Федір (вокал, ударні, баян, музика, перкусія), Латунов (старший) Дмитро (перкусія, ксилофон, бамбукова флейта), Степанов Дмитро (сурма) та Супрун Сергій (вокал, море гітар, бас, перкусія голоси, розумні ідеї, аранжування, музика, художнє керівництво).

- Розкажіть, будь-ласка про свій гуррт, історію виникнення, назву, минуле, - питаю, бо вперше бачу і чую “Вертеп” на відміну від мого оператора Володимира Зайковського.

- Ми відповідали вам на це питання, здається, півтора року тому – ви про це вже про все знаєте. – Розпочав Тимофій. - Створилися ми восьмого березня на Міжнародний жіночий день 2001-го року. Тоді відбувся наш перший концерт, відтоді і святкуємо. Склад команди: ядро є постійне, так само постійно змінюються музиканти, тобто хто хоче, той приходить і грає з нами. Кістяк, власне, і сидить перед вами: Оксана, Олексій, Сергій, Федір, Діма та я.

- Грається в команді добре, - доповнює Діма, - я вже півтора року в команді і мені справді дуже подобається.

- Хлопці мені як рідні брати, - відповідає на запитання про те, як воно, у товаристві самих хлопців, чи не ображають, Оксана. - Дуже подобаються всі, і з ними дуже легко працювати. Звичайно, іноді бувають деякі суперечки. Чи тримаю під каблуком хлопців? Я гадаю, що це зайве.

- Та як же ми можемо образити її? – продовжує Тимофій. - Таку красуню, такого соловейка! Як вона потрапила до команди? Вона нас сама знайшла. І це сталося задовго до того, як створився Гуррт Мандрівних Д’яків “Вертеп”, і випадково!

- Який стиль граємо? - перепитує Олексій. - Якийсь сплав сучасної народної музики із домішками різних стилів. Ми граємо таку музику, якої бракує Дніпропетровську.

- А саме гуцульську, бо... – доповнює Федір. - Справа в тому, що в мене діди та бабусі із Західної України, де ми буваємо частенько, тож наслухалися багатенько. Тобто маємо таке коріння. Але я не диктую таким чином “політику” цілому гурту, ні, чому, всі “за”.

- Ми просто закохалися в це, - втрутився Сергій, - я, наприклад, ніколи нічого спільного не мав із народною музикою взагалі аж доти, доки я не познайомився із цими людьми.

- Так, до речі, - приєднався Тимофій. - Сергій до нас “переграв” у багатьох гуртах і фолком не цікавився взагалі, хоча це не єдине джерело нашої творчості. Якщо ми захочемо зробити щось інше, то ми зробимо, якщо вийде, звичайно. І я гадаю, що вийде і ми таки зробимо багато чого. Чи нас порівнюють із “Гайдамаками”? Було трошки, ми відійдемо від цього. Вони грають стиль “КарпатенСКА”, а ми – “ноустайл”, тобто ми не граємо ні за жодним стилем. Як опинилися у Львові? Дякуючи МО “Дзизі”, Маркіяну, звичайно, ми сюди вперше потрапили півтора року тому і вже тут втретє. Враження від Львова? О, давайте не будемо банальних питань задавати, враження найкращі, звичайно. Всі просто в захваті!

- Знаєте, мені минулого року навіть не хотілося їхати додому, - відповідає Оксана на “банальні”, але такі нав’язливо-вперті запитання чи не усіх львів’ян з категорії “неможливо не задати, аби не дай Боже не почути, звісно, захоплення”. Відповідно найчастіше таке захоплення-відповідь є найбільшою перепусткою до серця найзатятішого львів’яки. - Я хотіла залишитися тут назавжди. Місто дуже гарне...

Наостанок група розмірковувала над побажаннями самим собі:

Оксана: “Щоб ми всі були разом. Тоді, я гадаю, у нас вийде все, що ми собі задумали”. Олексій приєднався до слів Оксани: “Бути разом усією командою”.

Діма: “Хочеться продовжувати в тому ж дусі, а мені особисто навчитися грати на саксофоні”. Тимофій: “Записати ще 98 альбомів – два вже записали”. Федір: “Здоров’я, щоб ми всі були разом і грали приємну музику, яка би всім подобалася”.

Сергій: “Я побажав би всім нам навчитися працювати, бо ще не вміємо, розумієте, музики – це такий народ, який все-таки не вміє працювати, цього би я побажав усім”. – Ось така самокритика і дружба!!! Гадаю, це вже гарантія успіху.

Що ж, веретепуйте, д’якуйте, мандруйте – так тримати!
І дзиґуйте разом із нами!

Марія ТИТАРЕНКО

P.S. До речі, докладніше про гурт та арт-проект “Вертеп” можна прочитати на їхньому сайті www.artvertep.dp.ua , а зокрема про д’яківський альбом “Підпілля”, про який там (на сайті) написано от що:

“Присвячується нашим батькам і дітям.
Це, Наші пісні - без забобон, часового, релігійного чи політичного цензу. Це, Наші свята, які шануємо, і природнім кодуванням, магією слів та музики лагодимо гармонію у світі. Це, Наше митецьке підпілля, яке винов(с? – Авт.)иться на слух верхнього поверху. Усі композиції присвячені відповідним "Нашим" числам, і їх виконання доречно саме в ці дні. Співайте на здоров'я!”