• Яким старий рік виявився саме для Тебе?

   Він був багатий на події, але переважно в джазовому плані, бо я все ж таки більше працювала над проектами джазовими. 2005-ий... Я б не сказала, що для мене він був якийсь супер-пупер, але кожен рік в „Дзизі”, а це вже для мене починається четвертий рік, - досвід величезний, сходинка вище. По-друге, я стала більш самостійною, з’явилась більша незалежність.

• Які гучні події приніс „Дзизі” 2005-ий рік?

   Серед гучних подій – це, по-перше, був у травні фестиваль „Флюгери Львова”, потім це був величезний концерт в Яремче, пізніше „Jazz Bezz” і „Metro Jazz”. Окрім цього це був концерт „Мертвого Півня”, „Крихітки Цахес”, „Фактично самі”, „Квадраджесіми”, Віктор Царан приїжджав з Америки. Ну і „Форум видавців”, звичайно ж. На нього приїхало дуже багато східняків, східних авторів, які самі пропонували нам зруйнувати бар’єр між західною Україною і східною. Для мене це була величезна новинка. Вони розмовляли українською і писали свої книжки так, щоб показати східнякам, що західна Україна нічого не має проти них, що вона не відділяється, що вона не така гонорова. Це було для мене реальне відкриття 2005-го року. Відносно галереї... Вона підняла свою планку, вже не дає „ширпотребу”, відчувається рівень.

• А якісь негативні враження після спілкування з людьми, з якими ви співпрацювали, залишились?

   „Дзига” старається так працювати, щоб лишилось якнайкраще враження. Хоча після „Jazz Bezz” в нас були проблеми з поляками і це лишило дуже неприємне особисто для мене враження, оскільки поляки все ж таки вважають, що Львів – це польське місто, а ми – їхні раби. І як не крути, росіяни так само: були дуже приємні, а були страшно противні, з якими було важко. Є поляки прекрасні.Ми постійно працюємо з Польським інститутом і для мене є величезною втратою те, що Пьотр Козакєвіч вже не є його диретором. Тепер там є новий директор, який, мені здається, не так буде допомагати нам.

• Якою Ти бачиш „Дзигу” через років п’ять?

   Я не знаю. Реально я б хотіла бачити „Дзигу” ще кращою – в плані фінансування, в плані проектів, тому що „Дзига” має дуже великий потенціал.

• Чи віриш, що рік Собаки стане вірним другом у подальшій діяльності?

   В усілякі ці роки я не вірю. А ще я навчилась того, що все настільки залежить від долі, як вона теб поверне, і ти ніколи не будеш знати, що може статись. Воно може все в один день обвалитись, в інший – попадеться хороший проект, на якому ми можемо добре вигребти. Мене „Дзига” навчила наперед нічого не планувати. Ми все робимо на завтра. От. Працюєм постійно в онлайні. Постійний екстрім такий. Переважно це є робота нон-стоп. І цим вона і є цікава.

• Яким минулий рік виявився особисто для Вас?

   Як завжди, проходить рік, робимо для себе якісь висновки, тому що діяльність „Дзиги” має все-таки декілька проблемних ситуацій. І перш за все, як мені здається, тому, що у нас, як це не парадоксально, немає серйозної конкуренції. Як на мене, це мінус величезного міста – мати 4-5 більш-менш функціональних галерей.
2005-ий рік найбільш проблемним для нас був у відношенні до фотохудожників, на нашу галерею була навала, якась пошесть фотографів. З десяти пропозицій, які надходили, кожних вісім були фотографи. Це виявилось таким хворобливим, що ми вирішили з 2006-го рок зробити обмеження на проведення фотовиставок. Не хочемо перетворюватись на фотогалерею, а щ я не можу зрозуміти фотобуму.

• Які гучні події в „Дзизі” Вам запам’ятались найбільше?

   Дуже запам’ятався проект Германа Капора. Спільна німецько-французька фотовиставка цікава була. Регулярною є виставка відомого львівського художника Сергія Савченка. Кожен рік робимо виставку галицької кераміки. Щорічно надаємо територію для випускників Львівської Академії Мистецтв. Серед них є дуже цікаві люди, і ми зацікавлені в напрямку, в якому йдуть молоді художники, чим вони дихають. Були трошки проблеми з графікою і трохи поплутали карти фотографи.

• Як відбираєте проекти?

   Стараюсь на все дивитись суб’єктивно. Я не вибираю проекти, які мені подобаються чи не подобаються. Я вибираю проекти, які, на мою думку, заслуговують на увагу глядча. Якщо глядач не готовий, тимбільше йому треба показувати, що таке існує. Це дуже важливо.

• Якою „Дзигу” Ви собі являєте через років п’ять?

   Ну... Я би волів, щоби „Дзига” мала можливість займатись виключно сучасним мистецтвом. Щодо сучасного мистецтва Львів є дуже консервативним, і я думаю, що мусить бути центр, який тим має займатись. Я вважаю, що це є наше майбутнє.

• Ви вважаєте, що є і можливість, і всі шанси?

   Шанси завжди є. Можливостей поки-що нема, але думаю, що з’являться. Всі наші акції, які ми проводимо, так чи інакше побудовані на спонсорській допомозі. І це нормальний процес.

• А які плани на цей, 2006-ий рік?

   В нас є свій план, який розписаний до 2009-го року. Це вже говорить про інтенсивність в роботі. Найбільшим мінусом в нашій діяльності є кострубатість, яка зумовлена таким недолугим принциповим розвитком інфраструктури, яка в нас тільки на стадії зародження.

• Як можете охарактеризувати вашу публіку? Чи вона змінилась за останні роки?

   Вона не міняється і не має якогось випрацюваного іміджу. Публіка є дуже різношерстою, є декілька її прошарків. Такі діаметрально різні люди.

• Чи вірите, що рік Собаки стане щирим помічником у роботі?

   Я не знаю... Для того, хто вірить – так. Якщо ти в щось віриш – воно тобі допомагає. Це вже наш внутрішній світ.

• Чого досягли, що втратили?

   Досягнення – це те, що ми ще існуєм і те, що нам вдалось провести кілька проектів сучасного мистецтва. Тому, що в нас бояться реагувати на сучасне мистецтво. І це є тотальне невігластво. І цей процес треба поступово міняти. Та за браком коштів ми не маємо змоги провадити гідні і достойні проекти.

• Вважаєте, що „Дзига” набирає обертів?

   Не знаю про оберти, ну принаймні вона крутиться. Це наш основний принцип. Зрештою ми тому й назвались „Дзигою”. Предмет живий тоді, коли він крутиться, якщо він зупиниться – він впаде. Це наша ідеологія.