Новини

«ШЕШОРИ: ПРИХОВАНІ СВІТИ»

На виставці зібрані фотографії найкращих лендарт-об’єктів, створених на фестивалі «Шешори» протягом 2004–2008. Їхніми авторами є відомі художники-лендартисти з України та інших країн: Петро Бевза, Андрій Гуренко, Ярослав Козяра (Польща), Мирослав Вайда, Ілона Сільваші, Ярослав Присяжнюк, Алехандро Гуззетті (Аргентина), Олександр Никитюк, Жанна Кадирова, Анатолій Бєлов та ін.

Своєрідна документація лендарт-програми шешорських фестивалів не обмежується лише фотографіями. Спеціально для виставки івано-франківська віджей-група «КУБ» створила відео-роботу на основі фотографій об’єктів та музики Данила Перцова, також написаної до цієї події. Музична композиція ґрунтується на співвідношенні звуків міського та природного середовища.

Виставка вже демонструвалася у Вінниці (саме на Вінниччині останні два роки відбувався фестиваль «Шешори»), Києві та Тернополі. Після Львова її також побачать Івано-Франківськ та Харків..

www.sheshory.org


З МЕДІЙ:


http://zik.com.ua/

http://zaxid.net


Лендарт (дослівний переклад з англійської — мистецтво землі) можна вважати одним з найдавніших і, водночас, одним з найактуальніших з мистецтв. Дехто вважає, що перша проорана борозна є несвідомим актом мистецтва землі. Дехто йде далі, стверджуючи, що сонячні промені, течії та вітри можна вважати побічними ефектами лендарту. І це лише почасти жарт, адже лендарт — напрямок не лише мистецький, але й філософський, що вимагає від авторів своєрідної моделі світосприйняття.

Термін «лендарт» з’явився у другій половини минулого століття, коли у митців виникла необхідність вийти за межі штучного простору галерей та музеїв, змінити традиційні засоби зображення, працювати з глиною, деревом і листям, каменем і водою, вітром, піском і сонцем. Америка 60-х, Англія 80-х, Німеччина 90-х та Україна від 90-тих по сьогодні — майже всюди мистецтво землі спочатку швидко набирало прихильників, а потім трансформувалося в персоніфіковану мову окремих особистостей, основану на взаємостосунках між ландшафтом, художником і глядачем. Загалом можна вирізнити дві концептуально різні моделі цих стосунків. Одна є співставленням, змаганням творчого Я та навколишньої природи, інша — розчиненням, включенням у природний процес. Замість вольового акту втручання художники використовують як засоби природні процеси, працюють у співавторстві з природою. Саме цю концепцію було обрано за основу художниками-лендартистами, що творили на фестивалі «Шешори» в карпатському, а пізніше в подільському «ленді».

Стихія неприборканого довкілля вразила Петра Бевзу. Химерні звірі з побіленої лози, якими він заселив камінні пороги річки, є ніби віддзеркаленням потужного реву водоспадів, енергії покручених шарів гірських порід. Створено образ місця, де відчутно матеріальною стає маніфестація природної могутності. Його об’єкти — мешканці первинного світу, де пластичність та краса були невід’ємною частиною розлитої навкруги тваринної сили, а не характеристикою цивілізаційних виробів.

До того ж прадавнього минулого, але вже як до нагадування, що потрапило на очі посеред повсякденності, апелює «Мушля» Андрія Гуренка. Неначе після повені, яка змила мул, на камінні сухого русла виріс силовий каркас гігантського створіння, релікт-спогад про інші, неспівмірні сьогоднішнім масштабам часи.

Об’єкти стали не тільки естетичними акцентами певного місця, але і своєрідними автопортретами художників. Медитативне заглиблення у природу призвело до мінімалістично вишуканого «Водоспаду» Олексія Литвиненка. Розчерк зі сріблястої фольги автор прокреслив на камінні біля справжнього водоспаду — поряд з реальністю розмістився її абстрагований символ.

Тема плинності усього сущого, зустрічі людського поняття часу із циклічністю природних процесів була реалізована у проекті Ілони Сільваші та Ярослава Присяжнюка «Відбиток сонця». Вони намалювали мить, відтворивши тіні від моста та двох фігур на ньому у певний відрізок часу. Моменти розставання та зустрічі з тіньовою сутністю наступними ранками емоційно наповнили цей проект очікуванням таїни щоденного дива існування. Інша їхня праця стверджувала парадоксальну здатність мистецтва об’єднувати протилежності — «Камінь з корінням».

Зроблені Мирославом Вайдою «Дихання», «Сонячна клепсидра» та «Час Води» стали несподіваною, але невід’ємною частиною навколишнього пейзажу. В них гармонія чистоти авторського задуму і вишуканості виконання потужно працює на створення чіткого образу. Здається, що артефакти є відповіддю на невимовлене бажання середовища, яке відчув художник.

Названі твори — далеко не повний перелік. Образи, які стали метафорами зустрічі матеріального та ідеального, природного та людського світів на «Шешорах» створювали також Ганна Сидоренко, Сергій Якунін, Юлія Толмачова, Ганна Надуда, Геннадій Донець, Ярослав Козяра, Жанна Кадирова, Анатолій Бєлов, Микита Кадан, Алехандро Гуззетті, Олександр Никитюк, Володимир Нойс, Орися Ничипорук, Оксана Щесняк, Дмитро Матюхін, Влада Сошкіна, Анастасія Скорикова, Віталій Кохан, ЦСМ «ДАХ», Вацлав Пецел, Лукаш Кале та Річард Пакоста.

Протягом п’яти років роботи лендартистів фіксував на фотоплівку Вадим Ільков. Його фото —навмисне стримано-документальні, адже основним завданням було максимально точно, без втручання і власних інтерпретацій, донести ідеї лендартистів. Взаємодія між фотографом і лендартистами нагадує взаємодію між лендартистами і природним середовищем, не ствердження власного Я, а співавторство.

Фотографії стали поштовхом для виникнення ще одного — цього разу мультимедійного — твору. Музику до нього написав Данило Перцов, використавши документальні звукові фрагменти природного й міського середовищ. Сергій Пілявець на основі фото Вадима Ількова й музики Данила Перцова створив відеоарт-роботу. Цей мультимедійний проект «вітає» повернення лендарту до галерей, і автори сподіваються, що, сприйнявши їхню роботу, глядач зможе почути тишу, відчути естетику природніх кольорів, зазирнути у вічність.