ЗВІТ: Тиждень актуального мистецтва «7»
Тиждень актуального мистецтва «7» закінчився, і є нагода підбити його підсумки. Як пригадуємо, його завданням було дати доступ зацікавленим до актуального сучасного мистецтва. Це завдання він не просто виконав, а, хочеться написати радянським терміном, перевиконав, оскільки відвідати всі запропоновані акції було неможливо – як фізично, так і енергетично, оскільки багато представлених робіт були настільки потужними, що забезпечували естетичний заряд принаймні до кінця дня.
Тиждень відкрився ще в неділю, 14 вересня, виставкою одного з найпотужніших сучасних українських графіків Павла Макова «Сади» в «Дзизі». Художник розвиває садово-паркову тему вже не вперше. Минулого року він робив виставку під назвою «Сади: постімперське замішання» в Празі, а цього представляв ці ж роботи під назвою «Сади і парки Східної України та Криму» в Києві. У Львові виставка вивішувалася вперше. На виставці представлено роботи кількох останніх років, виконані офортною технікою і декілька колажів. Цей паперово-штамповий гімн садово-парковому мистецтву привабив немало шанувальників як мистецтва взагалі, так і охочим поспілкуватися із самим графіком, присутнім на відкритті.
15 вересня в Муніципальному театрі відкрився авторський проект Олега Тістола та Миколи Маценка «Музей», курований директором київської «Я-галереї» Павлом Гудімовим. Придумавши для себе власну творчу програму "Нацпром" ще наприкінці 1980-х, коли чіткого вектора розвитку української культури фактично не було, художники (а їхні імена нині серед найпомітніших, коли заходить мова про актуальне мистецтво), послуговуючись стратегією поп-арту, надзвичайно цікаво інтерпретують масові стереотипи, ілюзії, мрії. У просторі театру, де збережено чимало рудиментів ще радянської епохи, - їхні інтерпретації (часто-густо непозбавлені іронії та відвертого стьобу) виглядають дуже доречними і водночас дуже живими у тому, що бачимо довкола.
"Художники не стільки відтворюють певні образи, - пише про них в анотації до проекту відомий український культуролог Галина Скляренко, - скільки на їх основі продукують свої. Їхній світ підкреслено вигаданий, ілюзорний, витворений на майстерній режисурі й тонкому відчутті стилістичних коливань, а тому будь-яка цитата здатна тут набути не лише іншого значення , а й - перенесена в інший контекст - отримати несподівану "унікальність".
А в Музеї Ідей були виставлені роботи молодої львівської художниці Інни Мосор з її авторським проектом в рамках "Потенції порожнечі". За словами Інни Мосор, її проект – це ідея людини в порожнечі суспільства, виражена кольоровою фактурою. У представлених картинах переважає чорно-біла гама, а також червоний і синій кольори. Це 18 полотен, виконаних з індивідуальним підходом і неповторною авторською технікою. "Мої картини мають антропологічний характер..."– каже художниця. Серед експонатів проекту – блоки "Портрет жінки", "Людина в часі і просторі", "Війна в пустелі".
Також в Муніципальному театрі можна було споглядати проект Тамари Грідяєвої – мінімалістичну, але масштабну відеографічну інсталяцію. Несподівана через свій розмір, вона, в той же час, дихала на глядачів спокоєм, спонукаючи до трансформації мозку в кубик-рубик та заставляючи шкодувати за прогуляними уроками алгебри.
Понеділкового вечора о восьмій годині на площі Арсенальній представив свій перформанс під назвою «Макбет» Василь Бажай. Прагнучи засвідчити всемогутність автора й знівелювати різницю між перформансом і театром, він поставив на площі манекени, які в ході перформансу сам і спалив. На екрані при цьому демонструвалися записи попередніх бажаєвих перформансів, підносячи таким чином його присутність на площі до квадрату.
Досить філософською виявилась інсталяція/проект під назвою "Сходи" Анни Сидоренко та Сергія Якуніна, який демонструвався у вівторок в Муніципальному театрі.. Митці намагались окреслити терміном "сходи" і уособлення перешкоди, і причини для спотикань, і можливість піднятися до своєї вершини. "Ідея нашої виставки – вираження динаміки світу у статиці, – розповідає Сергій Якунін. – І сходи – це символ чогось статичного і незворушного. Порожнеча... Тонка рівновага тиші та звуку". На виставці були представлені фотографії найрізноманітніших сходів, від паризьких і берлінських до наших, львівських. Прямі й закручені, високі та низькі, дерев'яні та кам'яні... Вони – це відображення різних часів та епох, це втілення динаміки у статиці.
Також цього дня у Муніципальному театрі демонструвався проект «Синемузика» - архівні фільми («Metropolis») з музичним супроводом ді-джеїв Lavrin, Insane, Маркіян Висоцький та Микола Піпко. А в Центрі міської історії Євген Равський зробив фотовиставку, де на фотографії Львова методом фотомонтажу помістив різні чужі архітектурні об’єкти: сіднейську Оперу, піраміду з-перед Лувру і т.д.
17 вересня на площі Ринок у рамках Тижня актуального мистецтва «7») розпочався арт-проект відомого загону вітчизняних перформерів Анатоль Федірко & С^(o) «UniSex». Інсталяції у вигляді симфолічних туалетів та перформанс, себто розкладання та належне оформлення «виходків», викликали (принаймні) цікавість та здивування у випадкових та невипадкових свідків. В наступні дні федіркові деревостружкові провокації можна було побачити в різних кутках Львова.
Також протягом тижня в артхаусному залі Кінолпалацу демонструвалися фільми від MediaDepo. А в Муніципальному театрі упродовж «тижня» відбувався показ некомерційних фільмів, як правило – призерів кінофестивалів на зразок „Transmediale-2008" та "Ars Electronica". Там же відбувалися зустрічі із Сергієм Тетеріним, двигуном російського медіа-арту. У вівторок Тетерін презентував свій власний медіа-арт проект, який проектувався на екран за допомогою спеціального пристрою: старої м'ясорубки, підключеної до PS/2 порта; в середу він показував збірку «Відкрита колекція відео мистецтва» (доступні для завантаження з його сайту), а в четвер – власну колекцію медіа-арту «Циркулярний відеодиск» (цей диск він подарував Богдану Шумиловичуз умовою не більше як за тиждень передати його наступному зацікавленому).
Також в Муніципальному театрі відбулась зустріч зі швейцарським музикантом-електронщиком Свеном Кьонігом, який демонстрував техніку створення своєї музики. Майстеркласом це назвати не можна було, бо так повторити це нікому не вдастся з технічних причин (Свен працює на спеціально написаній програмі, яка працює тільки в нього на комп'ютері, та й то не дуже добре, а в інших взагалі не запускається), але все одно зустріч була на диво цікавою й пізнавальною. Наступного дня Свен востаннє відіграв свою 40-хвилинну концертну програму в «Пікассо», попрощавшись з нею саме в Україні.
У п’ятницю в Дзизі на Вірменській відбувся хепепенінг-святкування 15-річчя організації, а заодно й відкрилася виставка фотоколажів Юрія Іздрика. Його роботи являють собою прапори країн, суміщених з анатомічними ілюстраціями. Розміщено їх не в галереї, де в цей час проходить виставка Павла Макова, а просто в залах кафе. Таким чином Іздрик підкреслює не-мистецькість своїх робіт. „Я довго сумнівався, чи вартує робити цей проект взагалі," – ділиться Іздрик. – „але отримав підбадьорення від Кауфмана, який є для мене безсумнівним авторитетом, і тому наважився. Все ж передовсім суть цих робіт– звичайна художня гра з кольором і композицією." Однак цей проект – тільки перша проба. „Мені хотілося би зробити це більш достовірно, щоб кожен орган відповідав ролі країни в світі" – каже Іздрик, заставляючи чекати на виставку його геополітичної візії.
Тиждень включав у себе також три дні мистецтва перформансу. У четвер Вальдемар Татарчук зробив химерну акцію в Аптеці-музеї, в ході якої він стояв кілька годин нерухомо, а потім розписував скло власним потом. В п'ятницю в Муніципальному театрі польський художник Януш Балдиґа поставив перформанс «Обережно, скло», яким немало полоскотав глядачам нерви: він котився по підлозі, а біля нього поряд за кожним рухом падала й билася віконна шиба. Перформер Юрій Соколов в перформенсі «Художники проти музикантів» натомість знущався з вух публіки: він завів два програвачі вінілів напару, але поводився з ними як анти-діжей: фарбував платівки, бризкав на них фарбою – платівки жалілись і завивали; на кінець він добив їх кількома вистрілами з театрального пістолета. Розхитані нерви публіки заспокоїв Влод Кауфман зі своїм по-буддійськи спокійним перформансом «INFO.Б.Н.», в ході якого він організував на книжкових сторінках невеличкий город і, посіявши на ньому насіння, сів чекати весни. Перформансу передувала кауфманівська інсталяція у галереї «Пори Року» де на стелажах замість книг було розкладено купу старих дощок. Запах був неймовірний.
«Ми повинні знати, до чого може призводити інформація, читай - знання. В інсталяції я розмірковував з приводу колишніх інформаційних носіїв, а в перформансі хотів показати, що мені інформація видається несправжньою, надуманою грою. Існує природа, яка має свої закони і свої правила, а гра, яку ми придумали між людей має вигадані закони, тим більше, писані під вигадану людину і писані людьми з викривленим уявленням про інформацію. Цей перформанс був розрахований на представлення недостовірної інформації.» – коментує свою роботу Кауфман.
Віктор Лавний в Центрі міської історії представив свій авторський проект, який поєднував живопис і відео: на стінах розвішені полотна з дещо сюрреалістичними псевдорозп’яттями (точніше, завислими в повітрі людьми з розкинутими руками), на розкладених ноутах демонструвалося відео.
Перформер Тарас Бенях зробив вражаюче ефектну інсталяцію. В шаховому порядку він постави своєрідні колони з базисом з льоду і стобуром з поліетилену, наповненого всередині гелієм. Коли дув вітер, весь цей масив рухався в одну сторону, створюючи незабутнє враження. Лід потрохи танув і випаровувався в повітря, а колони з гелію і так туди рвалися, тож за певний час вони таки й полетіли. Перед тим їх ще встигли розмалювати.
Протягом тижня також відбувалися лекції запрошених митців. Крім згаданих вже Свена Кьоніга та Сергія Тетеріна, які спілкувалися з публікою в Муніципальному театрі, в Центрі міської історії виступали перформери: Редас Діржис з Литви, Александр Сарна з Білорусі та Влод Кауфман.
А львів’янка й магістр архітектури Гарвардського Університету Юнія «коваль», повернулась до рідного міста на «тиждень» із новою візією його архітектури та «транспортних розв’язок», які й представила у своїй суботній інсталяції. Насамперед зміни торкнулися даху Мистецького об’єднання «Дзиґа» та внутрішньго дворику Центру міської історії Центрально-Східньої Європи. Юнія працює з п’ятьма предметами / поняттями: гойдалка, крісло, двері, вікно та драбина. «Не питай у мане, що таке простір, бо не знаю. Запитай, як намагаюсь його осягнути – через відсутність… перебуваючи на межі між реальним, збагненним, тим, до чого можна доторкнутись і чимось іншим… не питай чим, бо не знаю…» - пише про свій проект авторка.
Двері, вікно і драбина – по суті засоби руху, переходу; крісло – знак статики, гойдалка (маятник) знаходиться на межі між рухом і спокоєм. Як максимум вони переформатовують простір і перерозподіляють рух і спокій. Як мінімум вселяють
переконаність, що «вихід є».
А субота відзначилась грандіозним клубним концертом та масовкою на 2 тисячі люду. Експоцентр „Лемберг" перетворився на місце паломництва шанувальників drum'n'bass. З 20 години слух гурманів клубної і електронної музики тішили сетами в стилі experimental і ambient представники Медіа депо Zenia Jacarek, відкосупровід забезпечувала AVJ Group. З 22 години почався обіцяний Перший Львівський Рейв, ініційований львівськими funk masters DJ Тоніка і DJ Дерік. Поціновувачів drum'n'bass розважали dj Marik, київський dj Max Energy. І нарешті о першій ночі до пульту став хедлайнер вечора, DJ Bukem у супроводі MC Conrad'а. DJ Tonika, одна із організаторів, говорить, що цілком задоволена успіхом акції, незважаючи на її ризиковану новизну. І навіть попри те, що дорогу до експоцентру найти було непросто, принаймні дві тисячі людей туди таки добралися – і не були розчаровані; запальна музика Bukem'а не давала знудитися до самого ранку.
Не обійшлась неділя й без перформансів: Ян Свіджінскі зробив відео інсталяцію з трамваями, які зникали і з’являлися нізвідки. Багатьох глядачів вразив виступ Збігнєв Варпеховського, що теж проводився в Муніципальному театрі, в ході якого він злизував написані на скрижалях кулінарним кремом Божі (?) заповіді, та лаконічний фінальний перформанс Миколи Бажая під Музеєм Ідей: скло, камінь, нитка, вогонь, друзки скла, аплодисменти…
На наше прохання суть преформансів коментує ВлодКауфман:
Сталих критеріїв оцінювання перформансів немає. Це суб'єктивно, скільки перформаторів, стільки систем оцінок. Я для себе виділяю три. В першу чершгу – тривалість, я прихильник коротких перформансів. Це наче ти береш хорошу виставу, максимально її спресовуєш і витягуєш мистецьку енергію. Подібно в в астрономі: чорні діри мають менший розмір, ніж зірки, але колосально більшу енергію. Нормальний перформанс повинен тривати 5-15 хвилин.Якщо він по своїй тематиці мусить бути довгим - то хай буде безмежним. А якщо короткий - то радикально змістовний (не в сенсі можливих трактувань, а в сенсі вивільненої енергії).
Наступний критерій – наявність експромту. Навіть попри наявність сценарію перформанс мусить містити елементи експромту. Якщо він є – це вже добра ознака. І треті1й – момент екстазу, як б його би назвав,така собі маленька мікрохвилька, яка щось у тобі збурює. Ніби спрацьовує механізм, яких ніби замикає енергетику і стається оцей мікроекстаз. Якщо проект хороший - енергія завжди передається від автора глядачам. У Яцека Варпеховського, напрпиклад, таких мікроекстазів стається по декілька за виставу - це дуже рідкісне явище, тільки обрані вміють таке робити.
Загалом можна вважати, що мета Тижню досягнута. Деякі його акції збирали натовп глядачів, на деяких відвідувачів було ледве десяток – далися взнаки і погода, і час проведення, – але переважна більшість зацікавлених мали можливість ознайомитися з актуальним мистецтвом у його найрізноманітніших формах.
